Трагічні дні історії.
Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах
1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.
2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність
його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.
2 дні світ нічого не знав про вибух.
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої
хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії
отримали значні дози опромінення.
90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця
літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і
розчищали завали.
2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона
людей забруднено радіоактивними нуклідами.
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія
радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із
пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів Кюрі на добу, після чого
знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
Хроніка тих подій у творах.
<...> О першій годині сорок–сорок дві хвилини мені передзвонив Саша,
сказав, що пожежа, є з опіками, потрібен лікар. Він був схвильований, ніяких
подробиць, і повісив трубку. Я взяв сумку, взяв наркотики, бо є з опіками, сказав
диспетчеру, щоб зв’язалася з начальником медсанчастини. Узяв з собою ще дві
порожні машини, а сам поїхав з Гумаровим.
<...> Ворота, стоїть варта, нас запитують: “Куди їдете?” – “На пожежу”. –
“А чому без спецодягу?” – “А я звідки знав, що спецодяг буде потрібний?” Я без
інформації. Був у самому халаті, квітневий вечір, тепло вночі, навіть без
чепчика, без нічого. Ми заїхали, я зустрівся з Кібенком.
Коли розмовляв з Кібенком, я запитав у нього: “Є з опіками?” Він каже:
“Обпечених нема. Але ситуація не зовсім зрозуміла. Щось моїх хлопців трохи
нудить”.
<...> До мене привели хлопця років вісімнадцяти. Хлопець скаржився на
нудоту, різкий головний біль, почав блювати. Вони працювали на третьому
блоці і, здається, зайшли на четвертий... Я поміряв тиск, трохи підвищений, і
хлопець трохи не при собі, якийсь такий... Завів його в машину. А він “запливає”
у мене на очах, хоч і збуджений, і водночас такі симптоми – сплутана психіка, не
може говорити, почав якось заплітатися, наче ковтнув добрячу дозу спиртного,
але ні запаху, нічого...
Блідий. А ті, що повибігали з блока, лише вигукували: “Жах, жах”, –
психіка у них була вже порушена. Потім хлопці сказали, що прилади зашкалює.
...До “швидкої” прийшли ще троє чи четверо з експлуатації. Усе було як по
завченому тексту: головний біль з тією ж симптоматикою – закладене горло,
сухість, нудота, блювання.
...Тільки-но я цих відправив, хлопці привели пожежників. У плащах.
Кілька чоловік. Вони просто не стояли на ногах. Я застосовував суто
симптоматичне лікування: реланіум, аміназин, щоб “зняти” трохи психіку, біль...
<...> О шостій годині і я відчув, що дере в горлі та болить голова. Чи
розумів небезпеку, чи боявся? Розумів. Боявся. Та коли люди бачать, що поруч
людина в білому халаті, це їх заспокоює. Я стояв, як і всі, без респіратора, без
захисних засобів”.
